Регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені Законом України «Про теплопостачання» (далі – Закон про тепло), які викликані такими об’єктивними умовами функціонування систем теплопостачання:

наявністю поділу господарської діяльності у сфері теплопостачання на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії;

існуванням різних технологій виробництва теплової енергії, у тому числі технологій комбінованого виробництва електричної і теплової енергії та з використанням нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії;

централізованим теплопостачанням споживачів від теплоелектроцентралей і котелень, які входять до об’єднаної енергетичної системи України;

існуванням об’єктів теплопостачання різних форм власності;

суттєвою сезонною відмінністю режимів виробництва і споживання теплової енергії протягом року;

особливим статусом суб’єктів природних монополій, який мають деякі суб’єкти господарювання у сфері теплопостачання.

Законом про тепло визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об’єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у формі:

• ліцензування певних видів господарської діяльності в цій сфері;
• регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат;
• здійснення контролю за діяльністю суб’єктів відносин у сфері теплопостачання та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії.

Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється:

Кабінетом Міністрів України; Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону.

Разом з цим статтею 16 Закону про тепло визначено, що до повноважень НКРЕКП, належать, зокрема встановлення тарифів на теплову енергію суб’єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також тарифів на теплову енергію, що виробляється за допомогою систем автономного теплопостачання, суб’єктам господарювання - ліцензіатам НКРЕКП.

Відповідно до статті 13 Закону про тепло до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.

При цьому, слід зазначити, що на підставі змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308, внесених постановою НКРЕКП від 07.07.2021 № 1085 (прийнятої на виконання урядових ініціатив, зокрема в рамках реформи децентралізації влади в Україні), повноваження щодо регулювання діяльності підприємств сфери теплопостачання (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках) у частині ліцензування, державного контролю та встановлення тарифів з 08.07.2021 передано від НКРЕКП на місцевий рівень.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон про місцеве самоврядування) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, власні (самоврядні) повноваження, зокрема встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

Отже, на сьогодні встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, здійснюється органами місцевого самоврядування.

НКРЕКП встановлює тарифи лише на електричну та (або) теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках відповідно до Методики формування, розрахунку та встановлення тарифів на електричну та (або) теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, теплових електростанціях та когенераційних установках, затвердженої постановою НКРЕКП від 01.08.2017 року № 991.

Водночас слід зазначити, що на сьогодні Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» визначено, що протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення тарифів, зокрема на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення, послуги з постачання теплової енергії для населення та постачання гарячої води для населення.

Разом з цим, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2022
№ 502 «Деякі питання регулювання діяльності у сфері комунальних послуг у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану» Уряд рекомендував органам, уповноваженим встановлювати тарифи, протягом дії воєнного стану в Україні, не підвищувати тарифи на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання), у тому числі тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням альтернативних джерел енергії, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення для населення та застосовувати їх до споживача (населення) на рівні тарифів, що застосовувалися станом на 24 лютого 2022 року.

Закон України «Про ціни і ціноутворення» (далі – Закон про ціни) визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення, статтею 16 якого визначено, що повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов’язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими законами.

Відповідно до статті 28 Закону про місцеве самоврядування до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів.

Згідно із Положенням про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 Держпродспоживслужба, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який, зокрема реалізує державну політику з контролю за цінами, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

1. Порядок оснащення будівель вузлами комерційного обліку та відшкодування витрат на таке оснащення

Засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг визначено Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (далі – Закон про облік), згідно з пунктом 2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» якого, оснащення вузлами комерційного обліку будівель, що на день набрання чинності цим Законом були приєднані до зовнішніх інженерних мереж і не були оснащені такими вузлами обліку, або якщо такі вузли обліку на день набрання чинності цим Законом вийшли з ладу, зобов’язаний здійснити оператор зовнішніх інженерних мереж протягом 24 місяців з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.

На сьогодні положеннями статті 3 Закону про облік передбачено, що обладнання будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку може здійснюватися:

операторами зовнішніх інженерних мереж – у такому разі витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на оснащення будівлі вузлами комерційного обліку води та теплової енергії включаються до складу тарифів на теплову енергію та відповідні комунальні послуги, і джерелом фінансування заходів із встановлення вузлів комерційного обліку води та теплової енергії є інвестиційна програма виконавця відповідної комунальної послуги.

При цьому, слід зауважити, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 № 502 «Деякі питання регулювання діяльності у сфері комунальних послуг у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану» рекомендовано суб’єктам господарювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, ліцензування діяльності яких здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, тимчасово, на період дії воєнного стану в Україні, зокрема призупинити виконання погоджених в установленому порядку інвестиційних програм, а кошти, передбачені для зарахування на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, спрямовувати на оплату енергоносіїв та погашення інших зобов’язань для забезпечення стабільної діяльності таких суб’єктів господарювання.

самостійно власником (співвласниками) будівлі – у такому разі оператор зовнішніх інженерних мереж відшкодовує такому власнику (співвласникам) будівлі фактично сплачені ним (ними) кошти на оснащення будівлі вузлом (вузлами) комерційного обліку за рахунок відповідних витрат, передбачених у тарифах на послуги, за період дії цих тарифів до моменту встановлення відповідного вузла (вузлів) комерційного обліку та взяття його (їх) на абонентський облік, шляхом зарахування їх у рахунок майбутніх платежів за послуги.

Органи, уповноважені встановлювати тарифи, при прийнятті рішення про встановлення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги повинні забезпечити встановлення одночасно тарифів, що враховують витрати на оснащення будівлі вузлами комерційного обліку, і тарифів, що не враховують витрат на оснащення будівлі вузлами комерційного обліку.

З дати взяття на абонентський облік оператором зовнішніх інженерних мереж вузла комерційного обліку, зокрема, встановленого власником (співвласниками) будівлі, відповідні власники (співвласники) оплачують вартість відповідної комунальної послуги за тарифом, що не враховує витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на оснащення будівлі вузлами комерційного обліку.

за рахунок коштів з місцевого бюджету, виділених органами місцевого самоврядування згідно із затвердженими відповідно до законодавства програмами на оснащення вузлами комерційного обліку будівель, які на день набрання чинності цим Законом були приєднані до зовнішніх інженерних мереж;

за рахунок коштів державного бюджету, а також з інших джерел, не заборонених законом.

При цьому, положеннями частини другої статті 9 Закону про облік передбачено, що до встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку (будинкових лічильників) теплової енергії обсяг споживання теплової енергії визначається за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, що підлягає щомісячному коригуванню виконавцем послуги за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря.

Порядок оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2018 № 206.

2. Періодична повірка вузлів комерційного та розподільного обліку теплової енергії та води та оплата витрат на їх обслуговування.

 

Положеннями частини четвертої статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено що відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту (у тому числі демонтажу, транспортування та монтажу) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення комерційних розрахунків за спожиті теплову енергію і воду) покладається на суб’єктів господарювання, що здійснюють обслуговування відповідних засобів вимірювальної техніки.

Періодична повірка засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення комерційних розрахунків за спожиті теплову енергію і воду) проводиться за рахунок плати за абонентське обслуговування - за умови укладення індивідуального договору або індивідуального договору з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У разі укладення колективного договору про надання комунальних послуг, договору про надання комунальних послуг з колективним споживачем або прийняття рішення співвласниками про порядок обслуговування та заміну вузла (вузлів) комерційного обліку відповідно до законодавства періодична повірка засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення комерційних розрахунків за спожиті теплову енергію і воду) проводиться за рахунок співвласників багатоквартирного будинку.

Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання теплової енергії та води в квартирах (приміщеннях) будинку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено договором.

Порядок подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, затверджено постановою Кабінету Міністрів України
від 08.07.2015 № 474.

 

3. Періодична повірка вузлів комерційного та розподільного обліку теплової енергії та води в умовах воєнного та надзвичайного стану.

З метою забезпечення єдності вимірювань у державі в умовах воєнного та надзвичайного стану Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 07.04.2023 № 440 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного та надзвичайного стану», якою встановлено, що позитивні результати періодичної, позачергової повірки та повірки після ремонту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, засвідчені відбитком повірочного тавра на таких засобах чи записом з відбитком повірочного тавра у відповідному розділі експлуатаційних документів та/або оформлені свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, строк дії яких закінчився у період воєнного і надзвичайного стану, чинні:

• на територіях, тимчасово окупованих Російською Федерацією, на період воєнного і надзвичайного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування на відповідних територіях;
• на територіях активних бойових дій протягом шести місяців з дати завершення бойових дій на таких територіях відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - перелік);
• на територіях можливих бойових дій протягом шести місяців з дати припинення можливості бойових дій на таких територіях відповідно до переліку.

Подання на повірку лічильників води, газу, електроенергії, теплолічильників на територіях, які включені до переліку, забезпечується:

• на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного і надзвичайного стану на відповідних територіях, але не раніше дня закінчення опалювального періоду;
• на територіях активних бойових дій протягом шести місяців з дати завершення бойових дій на таких територіях відповідно до переліку, але не раніше дня закінчення опалювального періоду;
• на територіях можливих бойових дій протягом шести місяців з дати припинення можливості бойових дій на таких територіях відповідно до переліку, але не раніше дня закінчення опалювального періоду.

 Подання на повірку лічильників води, газу, електроенергії, теплолічильників на території України, крім територій, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї постанови, забезпечується протягом трьох місяців після закінчення опалювального періоду.

Положеннями статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (далі – Закон про облік) зокрема передбачено, що комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

До встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку відповідно до вимог частини другої статті 3 цього Закону:

1) обсяг споживання теплової енергії визначається за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, що підлягає щомісячному коригуванню виконавцем послуги за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря;

2) обсяги споживання гарячої чи питної води визначаються за показаннями вузлів розподільного обліку, а у разі їх відсутності - за нормами споживання, встановленими органом місцевого самоврядування. Загальний обсяг споживання гарячої або питної води у такій будівлі визначається як сума обсягу, визначеного за допомогою вузлів розподільного обліку та розрахункового обсягу, визначеного за нормою споживання для споживачів, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.

У разі виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку, зазначеного в частині першій цієї статті, до відновлення його роботи або заміни комерційний облік здійснюється розрахунково відповідно до з Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315, з урахуванням середнього споживання:

теплової енергії - протягом попереднього опалювального періоду;

гарячої та питної води - протягом попередніх 12 місяців.

Водночас на сьогодні, послуга з постачання теплової енергії надається згідно з Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (далі – Правила № 830).

Відповідно до пункту 19 Правил № 830 комерційний облік послуги здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги у будівлі, її частині (під’їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Пунктом 24 Правил № 830 передбачено, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 Закону про облік – за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об’єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону про облік.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон про ЖКП), згідно з положеннями якого житлово-комунальні послуги надаються виключно на договірних засадах.

Відповідно до статті 5 Закону про ЖКП до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Водночас слід зазначити, що повноваження НКРЕКП визначені Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», згідно з положеннями якого НКРЕКП здійснює державне регулювання, зокрема шляхом ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, коли такі повноваження надані НКРЕКП законом, а також контролює додержання ліцензіатами законодавства у відповідних сферах регулювання і ліцензійних умов провадження господарської діяльності.

Згідно з положеннями законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та «Про природні монополії» діяльність з надання комунальних послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води не належить до природних монополій та ліцензуванню не підлягає.

Разом з цим зазначаємо, що відповідно до Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі – Мінінфраструктури), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері житлово-комунального господарства та відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, затверджує порядки, стандарти, норми і правила у сфері житлово-комунального господарства, інформує та надає роз’яснення щодо реалізації державної політики у відповідних сферах.

 

1. Моделі організації договірних відносин

 

Відповідно до Закону про ЖКП договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Варто зауважити, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання (частина п’ята статті 13 Закону про ЖКП).

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

 

2. Зміни у підходах щодо нарахування плати за комунальні послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води 

За умови укладення індивідуального договору (яким є і публічний договір приєднання) або індивідуального договору з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем до плати виконавцю за спожиту послугу (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) включається плата за абонентське обслуговування – платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов’язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов’язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

Звертаємо увагу, що граничний розмір плати за абонентське обслуговування, визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 808 «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами».

При цьому, до вартості послуги, що надається виконавцем за колективним договором та за договором з колективним споживачем, плата за абонентське обслуговування не включається.

Питання розподілу спожитих у будівлі комунальних послуг та здійсненних нарахувань за спожиту комунальну послугу з постачання теплової енергії (послугу з централізованого опалення) регулюються нормами Закону про ЖКП та Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (далі – Закон про комерційний облік).

Так, положеннями частин другої та четвертої статті 10 Закону про комерційний облік встановлено, зокрема, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об’єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку встановленому цією статтею, а також відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 (далі – Методика № 315).

При цьому, слід зауважити, що загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об’єму) таких споживачів.

Довідково інформуємо, що згідно з Методикою № 315 місця загального користування (далі - МЗК) - загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень; обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) - втрати теплової енергії у трубопроводах та в обладнанні внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (далі - ГВП), у тому числі в індивідуальному тепловому пункті.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до Методики № 315, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої статті 10 Закону про облік.

Водночас, слід зазначити, що на сьогодні послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води надаються відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182.

Разом з цим зазначаємо, що відповідно до Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі – Мінінфраструктури), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері житлово-комунального господарства та відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, затверджує порядки, стандарти, норми і правила у сфері житлово-комунального господарства, інформує та надає роз’яснення щодо реалізації державної політики у відповідних сферах.

Поряд з цим частиною третьою статті 16 Закону про ЖКП встановлено, що захист прав споживачів житлово-комунальних послуг здійснюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.